Передбачуваність – хороша риса. В усякому разі, коли йдеться про сусідню країну. Завжди знаєш, чого від неї чекати. Тому вихід в число фіналістів проекту „Ім’я Росії” Йосипа Сталіна не є несподіванкою. Подібний фокус спрогнозував ще Савік Шустер – телеведучий наших „великих”: він говорив, що Сталін переможе, якщо Росія надумає шукати для себе ікону нації.

   Отож... І породив Авраам Ісака, а Ісак – Іакова, а Путін – Сталіна. Сакральна зміна вінценосних поколінь – в кращих біблійних традиціях – ніколи не давала в Московії відчутних збоїв. Ні в 1917-му, ні в 1991-му. Щоправда, інколи така естафета рухається не по прямій, а з ліричними збоченнями у минуле. От і зараз, як сказав би знищений Сталіним російський геній Мандельштам, „помянули кремлевского горца”.

   Обирати найдостойниіших серед відстойних будуть до Нового року. Тож картина змінюється щодня і щомиті. Мало не вчора перше місце посідав Володимир Висоцький, проте барда вже відсунув хирлявий ленінський соратник з претензійним псевдо. Не виключено, що Висоцький втратить і другу позицію, адже й сам Ленін тут як тут – дихає в потилицю з третього місця. (Перша трійка має відповідно 178, 137 і 107 тисяч голосів).

   Далі по списку: Микола ІІ, Сергій Єсенін, Юрій Гагарін, Іван IV, Сергій Корольов, Михайло Ломоносов, Олександр Пушкін, Сергій Радонежський, Петро І. Це – перша дюжина станом на зараз.

   Словом, як казав Дмитро Медвєдєв, „ми своє майбутнє вибрали, а тепер нам потрібно вибрати наше минуле”. Провокативна заява, до речі. Якщо корегувати минуле, то недовго докотитись й до „Лазар, іди!” або „Ілліч, вставай!”, наповнюючи повітря запахом савану та легким ароматом параної.

   Власне, якщо вже говорити про вибір, то шоу „Ім’я Росії” докорінно відрізняється від того, в чому брали участь ми. Росіянам спустили з гори перелік достойників у кількості 500 штук. Без всякому сумніву, список цей перевіряли та погоджували на найвищому рівні. Думку фахівців при цьому не питали.

   Заступник директора Інституту російської історії Володимир Лавров каже, що по консультації до нього і колег ніхто не звертався, і що канал „Росія” (на якому транслюватимуть шоу) поставив всіх перед фактом, оголосивши п’ять сотень претендентів.

   Тому недарма, мабуть, до них затесався "билинний богатир" Ілля Муромець – без Забави Путятішни, зате з Катериною ІІ (єдиною жінкою у першій півсотні імен). Муромець, вочевидь, знадобився „по приколу”, для радості душевної, яка „и строить, и жить помогает” в новому тоталітарному царстві-государстві.

   Також „по приколу” росіяни познущалися з власних великих, зазначивши на сайті „Ім’я Росії”, що Тургенєв – це автор „Муму”, Гіляровський – провідник „по злачних місцях Москви”, а Менделєєв – автор відкриття того, що горілка має бути сорокоградусною. Все це шоу – просто гра, можливість попліткувати про особисте життя Рюрика, а не про життя секретарки шефа – так пояснює суть проекту та тональність коментів заступник генерального директора телеканалу „Росія” Олександр Любимов.

   Горілчані жарти з с присмаком прокислого огірка – справа росіян. Погано інше: їхня Раша краде наше. До великих росіян пригребли Олександра Довженка, Нестора Махна, Богдана Хмельницького – як „великого серед малоросів”. Проінспектувавши наших князів, взяли собі Ольгу, Анну Ярославну, Ярослава Мудрого. Згодився у господарстві і Нестор-літописець – треба ж про когось пліткувати, говорячи словами Любимова.

   Як тут зайвий раз не пошкодувати, що під час проведення нашого конкурсу нам не вдалося відстояти перемогу Бандери? Тішили б зараз власну самодостатність (без Росії, без її п’ятої колони, яка зірвала нам проект) і отримували б повне задоволення. До того, ж більш комфортно почували б себе перед лицем тієї інформаційної війни, яку затіває Росія.

   А ідеологічною зброєю у цій війні буде не так клоунада Лужкова, як радше вже „Ім’я Росії”. Недарма підбір претендентів відсилає до так званого „древнерусского государства” – це щось на зразок напівміфічного міста Гаммельна, тільки без екшену з пацюками та викликом вбивці-дератізатора.

   Бо насправді не було жодного „древнерусского государства”. Був Київ і Київська Русь. І стійбище мамонтів – на тому місці, де пізніше постане Московія-РФ. Проте натхненники шоу, включаючи до кола достойників князя Олега, називають його „объединителем русских земель, который перенес столицу Руси из Новгорода в Киев”. Отож, спочатку – коли земля ще була пласка, як шоу каналу „Росія” – постав стольний град Новгород, а вже потім самоскиди привезли пару тон цементів для першого київського муру.

   Те саме говориться і про інших київських князів. Вони щодня вичавлювали з себе малороса та працювали на велику Росію. За що зараз й удостоєні честі пасти задніх у рейтингу її визначних громадян. Вдаватися в деталі, розвиваючи цю думку, сенсу нема. Тим паче, що все меркне перед ім’ям воістину культовим, якщо виводити це слово з хрущовського „культу особи”.

   Із власного досвіду ми можемо, звичайно, припустити, що голосування, яке виводить на перше місце Сталіна (а також Леніна з парою-трійкою найодіознішних царів-батюшок) є підтасовкою. В цьому випадку реабілітацію Сталіна слід розцінювати виключно як частину державної політики Росії. Роблячи Йосипу Віссаріоновичу дихання „рот в рот”, Медвєдєв з Путіним просто розсилають месиджі стосовно того, якою вони самі бачать свою державу.

   Та якщо фальсифікація часткова, і бодай якась дещиця росіян, забувши про Гулаги, про закатованих та розстріляних (прадідусів, зґвалтованих по тюрмах бабусь, мазохистськи марить про „Йосифа Прекрасного”, то тоді нинішнім російським очільникам, безумовно, нечувано пощастило. З країною, маю на увазі. Бо вона, як виявляється, потребує небагато – мінімум таборового глянцу на залишкових плямах демократії.

   Хоча користувачі чисельних блогів та ЖЖ, де тема Сталіна активно дискутується, переконані у тому, що все буде добре. В сенсі: до фіналу конкурсу ще далеко, тож необхідний флеш-моб організують, одіозних персон відсіють, і переможе хтось нейтральний. Вчений, митець, поет абощо. В ім’я єднання сходу і дуже західного заходу. Щоб нікого не перелякати і не відштовхнути. До пори, до часу...

Андрій Шкіль

Прес-центр УНА-УНСО